Неуспiшний договiр.

90 р. Суднобудівник грає з Кристал Херсон. Дивлюсь гру разом із гостем з Херсона Крупицею Олександром. Він же упорядник програм на ігри у Херсоні, він же упорядник к-с у Херсоні, він же голова комісії з визначення найкращого к-с випущеного в Україні при ФФУ. Звичайно к-с Херсона в ті роки визнавався найкращим. Тут дивуватися не доводиться. Знайомий, знайомим, а футбол, футболом. Тут ми по різні боки. Сиджу як на голках. Олександр каже мені. Заспокойся. Рахунок буде 2:2, причому за Суднобудівник заб'є Морозов С. (він тягнув на кращого бомбардира в зоні), за Кристал Валенко Е. (йому не вистачало 1 гола до сотні що б увійти в клуб Євгена Деревяги). Через напругу, яка була між любителями футболу сусідніх міст, я не повірив. Хоча помилки Віктора Руссу, який завжди добре грав позиційно в очі, кидалися. І що цікаво вільним виявлявся Валенко. Але у цій грі був не його день. Після його ударів круглий летів будь-куди тільки не у ворота. 1-й гол гості забили собі самі, Гайдаржі відзначився, а другий ним забив Андрій Яковлєв. Приклався метрів з 30-и на південні ворота якраз під перекладину. Ловіла навіть не зреагував. Зазвичай після забитого гола команда вітає гравця. А тут хоч би хтось порадувався. Підбіг Морозов і видав таку тираду вдячних слів, після яких, граючи у фіналі Ліги чемпіонів, забивати не станеш. Отак Яша не дав відбутися договірняку. Після цього гола корабели у піддавки у цьому матчі не грали.